1. Коли і як розпочалася російська агресія проти України?
Спланована заздалегідь збройна агресія Росії проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з військової операції збройних сил РФ із захоплення частини території України – Кримського півострова.
Здійснивши тимчасову окупацію Автономної Республіки Криму та м.Севастополь, Кремль перейшов до наступного етапу – війни на українському Донбасі. Підрозділи російського спецназу та інших збройних формувань РФ, російські військові «у відпустці» та військові радники захопили місцеві органи влади, поліцейські відділки, військові об’єкти України в окремих районах Донецької і Луганської областей України.
Досягнуті в подальшому за посередництва ОБСЄ, а також Німеччини і Франції Мінські домовленості та домовленості у «Нормандському форматі», з першого ж дня не виконувалися Росією, яка замість їх імплементації намагалася замінити процес мирного врегулювання та зусилля, спрямовані на те, щоб покласти край війні, наданням «особливого статусу» створеним нею квазі-державним утворенням.
Розпочавши збройну агресію проти України, Росія порушила фундаментальні норми й принципи міжнародного права, низку двосторонніх і багатосторонніх договорів та угод.
Важливим елементом протидії агресору стали спільні політико-дипломатичні зусилля міжнародного співтовариства. У рамках міжнародних організацій та на двосторонньому рівні були прийняті численні документи та рішення на підтримку територіальної цілісності України у рамках міжнародно-визнаних кордонів.
Найбільш ефективним інструментом тиску на державу-окупанта стали політичні та економічні санкції, які були спрямовані на те, щоб примусити РФ сісти за стіл переговорів. Водночас, реального бажання врегулювання збройного конфлікту політико-дипломатичним шляхом з боку РФ світ так і не побачив.
2. Що сталося 24 лютого 2022 року?
Починаючи з листопада 2021 року, Російська Федерація активно накопичувала війська на кордоні з Україною як зі свого боку, так і з боку Білорусі, запевняючи при цьому у відсутності будь-яких намірів атакувати Україну.
21 лютого 2022 року Росія офіційно «визнала» «державами» створені в окремих районах Донецької та Луганської областей України терористичні утворення «Луганська народна республіка» та «Донецька народна республіка».
24 лютого 2022 року президент РФ оголосив початок т.зв. «спеціальної військової операції» під приводом здійснення т.зв. «демілітаризації та денацифікації України». Після цього, близько четвертої години ранку, були здійснені ракетні удари по всій території України, а російські війська здійснили широкомасштабне вторгнення на територію нашої держави, увійшовши з боку РФ, Білорусі та тимчасово окупованого Кримського півострова.
Оборонний сектор України розпочав чинити гідну відсіч окупантові вздовж всієї лінії фронту. Активний спротив з боку Збройних Сил України, сил територіальної оборони та українських громадян спричинив значні втрати російських окупантів та зламав плани Кремля щодо здійснення «бліцкригу», захоплення Києва та ключових міст і зміни влади в Україні.
До широкомасштабної збройної агресії проти України Росією залучено близько 330 тисяч осіб, із них чисельність угруповань збройних сил РФ на напрямках налічує до 150 тисяч військовослужбовців, які сформовані з батальйонно-тактичних груп та інших формувань. З урахуванням повітряного та морського компонента, угруповання військ агресора налічує до 220 тис. військовослужбовців. Крім цього, залучено військові частини та підрозділи мобілізаційного резерву противника чисельністю понад 80 тис. осіб, бойові армійські системи – до 7 тис. осіб, федеральну службу військ національної гвардії – до 18 тис. осіб, а також приватні військові компанії – до 8 тис. осіб.
З першого дня вторгнення Росія порушує правила ведення війни і норми міжнародного права та масово чинить воєнні злочини та злочини проти людяності, вбиваючи цивільних, руйнуючи інфраструктуру та депортуючи населення. Російська влада веде активну інформаційну війну та застосовує пропаганду.
Росія тимчасово захопила та утримує близько 20% території України.
3. Вплив і наслідки війни РФ проти України на європейську та світову безпеку
Війна Росії проти України є не стільки регіональним, скільки цивілізаційним конфліктом. Демократична Україна веде війну за незалежність проти російського неоколоніалізму, який уособлений авторитарним режимом, що відкидає право на існування самостійної української нації. Україна захищає увесь ліберально-демократичний світ від спроб ревізіонізму існуючого світопорядку, базованого на верховенстві права. Натомість Росія прагне змінити баланс сил, застосовуючи принцип права сили.
Російський рашизм є реінкарнацією німецького нацизму – обидві ідеології використовують імперський шовінізм, зверхність до інших націй. В Росії заборонені пацифістські гасла й насаджується культ збройних сил та війни.
Основна мета військових та гібридних зусиль Кремля – не лише відновити власну сферу впливу у Східній Європі, а й зруйнувати єдність, послабити та дискредитувати багатосторонні інституції Західного світу, передусім ЄС та НАТО. Саме рух України в напрямку інтеграції до зазначених структур був використаний як формальне обґрунтування початку повномасштабних бойових дій Росії проти України.
Росія продовжуватиме агресивну політику по відношенню до країн Балто-Чорноморського регіону, застосовуючи ядерний шантаж, з метою досягнення цілей реваншу проти Заходу за поразку у холодній війні. Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН, а отже агресія проти України руйнує базові основи роботи цієї структури, коли один постійний член РБ може використати право вето у власних інтересах. ООН гостро потребує системної реформи аби запобігти негативним сценаріям.
Вторгнення Росії в Україну дестабілізувало глобальні логістичні ланцюги. Наслідки військових дій, обстріли транспортної та сільськогосподарської інфраструктури, триваюча блокада Росією чорноморських портів України загрожують глобальною продовольчою кризою в світі, яка може викликати політичну нестабільність у країнах Азії та Африки. Україна є однією із житниць світу, провідним виробником та експортером пшениці, кукурудзи та соняшникової олії.
4. Цілі України у війні та після неї
Україна прагне до повного звільнення всіх окупованих територій, відновлення суверенітету та територіальної цілісності у міжнародно-визнаних кордонах, включно з окупованими в 2014 році частинами Донецької та Луганської областей, Автономною Республікою Крим та містом Севастополь.
Росія має сплатити компенсації за завдані Україні масові руйнування. Військові злочинці повинні понести відповідальність.
Україна має отримати чіткі та дієві міжнародно-правові гарантії безпеки. Росія має бути позбавлена спроможностей до збройної агресії у майбутньому.
Україна створить умови для добровільного повернення біженців та внутрішньо переміщених осіб на території, з яких вони були змушені виїхати через військову агресію Росії.
Після війни Україна, пройшовши шляхом реформ, приєднається у якості повноправного члена до європейських та євроатлантичних інституцій, що зафіксовано в Конституції України.